Шановні читачі! Пропонуємо Вашій увазі розмову з народним депутатом України, головою Львівського обласного осередку партії «Європейська Солідарність» Олегом Синюткою. Було надзвичайно цікаво розмовляти з екс-головою ЛОДА Олегом Михайловичем, власне оцінити емоційний, психологічний, а головне – громадсько-політичний стан людини, яка претендує на посаду міського голови Львова, пройшовши значно глибшу громадсько-політичну стежку керівника Львівщини.

«Завжди в житті є стимули…»

– Пане Олеже, Львів для Вас – це…

– Це стрижень українства!

– Що є головною проблемою для України – війна чи відсутність, по суті, реформ?

– Думаю, що головною проблемою є агресор зовнішній, який не хоче просування України в ЄС і НАТО, а також – п’ята колона в особі олігархів, які всі роки не хотіли зупинити, власне збагачення, і тому виступили і на стороні агресора, а отже – й проти реформ.

– Яку книжку про Львів перечитуєте впродовж років?

– Львів настільки багатогранний, що обмежуватися однією книжкою було б неправильно. І кожного разу можна відкривати щось нове. Це – якщо походити по Львову, 101-й раз – нова родзинка.

– Мабуть, мав рацію Михайло Грушевський, якщо свого часу констатував: «Біда України в тому, що нею керують люди, яким вона не потрібна». Чи не так?

– Велика частка правди є. І за весь час історії України було тільки два президенти, інтереси України для яких – вищі. Це Віктор Ющенко і Петро Порошенко.

– Мінські угоди писалися в Мінську чи в Москві?

– Писалися під час зустрічі в Мінську, щоб зупинити російський наступ. З точки зору нинішнього дня – писалися б краще. А з точки зору тодішньої – це один з найважливіших факторів зупинити агресію.

– Що б Ви сказали про нинішню ситуацію в Білорусі?

– Найважливіше – зрештою, щоб Білорусь увійшла згодом в ЄС. Це – національний інтерес і України.

– На Львівщині 8,5 тисячі пам’яток культури. Якими із них Вам доводилось безпосередньо займатись?

– Про відновлення найбільш реконструйованої церкви в Кам’янці-Бузькій, яку вдалося зробити фахово і професійно, скажу передусім. Ця церква – не просто окраса, а є святинею, яка давно служила і служить людям.

– Чи згодні Ви з Анатолієм Матвієнком, головою партії «Собор», який, зокрема, пише: «Бідою України, однак, було і є те, що в нас при кермі ніколи не було націоналістів, які б по-справжньому любили свій народ, свою країну»?

– Я вважаю, що в історії України були і ті, що вірою і правдою служили. Можливо, не все вдавалося. Але закладено міцні підвалини до руху в Європейське співтовариство. «Геть від Москви!» – це стратегія розвитку для збереження українства.

– Що більше погіршується в світі – природа людської цивілізації чи природа людини?

– Я переконаний, що від народження Христа, понад дві тисячі років – єдина на Землі психологія людини. Тому, сутність людини – нормальна. А все навколо – прогрес, деградація, розвиток свідчать про те, що наступне – буде кращим.

– Отто фон Бісмарк свого часу сказав: «З поганими законами і хорошими чиновниками можна правити країною. Але якщо чиновники погані – не допоможуть й найкращі закони». Як було під час вашого урядування – що (чи – хто) переважало?

– Видатний німець має рацію. Він ще сказав: «Договір з Росією не вартий паперу, на якому він написаний». І він в тому не менш правий.

– Вихід Леоніда Кравчука в представництво України в ТКГ – це позитив, чи – як супротив до «нових облич»?

– Це новітнє обличчя, запропоноване Зеленським. І добра в цьому немає. Він – вуха Медведчука. А добра від цього…

– Чим для Вас є вуличний простір Львова?

– Можливістю дихати на повні груди.

– Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАНУ, справедливо констатує: «Наука – це єдиний інститут, який не дає суспільству остаточно здичавіти». Як владне керівництво України, Львівщини, ставиться до сказаного?

– Про це краще запитати самих науковців. Видається, багато речей зрушило з місця. Конкретна людина – науковець – в діалозі.

– З новинами знайомитесь в пресі чи в мережі?

– В мережі.

– Якби в 1999 році президентом України став Євген Марчук, ситуація в Україні була б кращою. Я так думаю…

– Іншою була б. Це факт. Але кращою, чи не зовсім – невідомо.

– Чи Україна потрібна світові?

– (Думає…) Гадаю, що світові потрібна демократична Україна. Але найголовніше, щоб вона була потрібна українцям. Бо в світі рахуються з сильними і багатими.

– Чи часто засвічуєтесь радістю від себе? Як писав Василь Стус: «…Шукай по зорях, де твоя дорога, і радістю од себе засвітись…»

– Напевно, найбільша радість – це діти, дружина, які дають натхнення в житті. Завжди в житті є стимули.

– Де більше сміття – у ситуації зі сміттям чи в політиці?

– Кожне сміття – по-своєму особливе. І всюди його достатньо.

«В роботі також є життя»

– Ваша життєва дорога легка чи важка?

– Дотримуюсь тієї думки, що Господь дає людині тільки ті проблеми, які можна винести. І притча про Христа – дуже правдива.

– Свого часу Симон Петлюра сказав: «Гіршими, ніж московські воші можуть бути тільки українські гниди». Минуло 100 літ. Теза і далі справедлива?

– І воші, і гниди – з покоління в покоління…

– То все ж таки влада зрозуміє, що наука і освіта – це пріоритетні складові державобудування?

– Переконаний, що це обов’язково відбудеться, бо інакше Україна не стане справнішою.

– Чи вдавалося Вам купити щось з книжок на відомому книжковому базарі біля пам’ятника Івану Федорову, який вже тривалий час функціонує у рідному Львові, неподалік владних коридорів?

– Я дуже часто там приходжу, і люди мені багато що говорять. Але книг там я не купую.

– Перед тим, як зайти до Вас, я побував там, біля пам’ятника І. Федорову. Один з книгарів, дізнавшись, що я буду у Вас, попросив мене у Вас запитати: «Що ви обіцяєте зробити на посаді мера, якщо станете, і чи виконаєте те, що задекларували?». Що я маю йому відповісти?

– Я дуже вимогливий до себе, таким був завжди і таким буду. Я ніколи не вимагаю від когось більше, ніж від себе самого. І дуже ціную все. Я не буду обіцяти того, що не можна зробити. Так тому панові й передайте.

– Чи Європа розуміє, чи відчуває, що, як сказала Оксана Юринець, «Україна показала, що стала захисником Європи»?

– Частина політиків у Європі розуміють це і готові допомогти. Але є частина, яка не плекає надію, власне, жодних надій. І це, першою чергою, залежить від українців.

– Спілкування з молоддю Вас наснажує чи дивує, а часом – і зневірює?

– Однозначно, це велике натхнення. Великі справи роблять молоді люди. Але це не за віком, а за станом душі.

– За даними КМІС (26-30 квітня 2020) 46,1 % українців підтримує вступ до ЄС (в грудні 2019 – 60 %), 41,9 % – до НАТО (в грудні – 52 %). Куди йдемо?

– У нас одна дорога – в ЄС і в НАТО. Це вже сьогоднішня влада за проєвропейською риторикою розвертає Україну в бік Росії.

– Чи знаєте Ви себе?

– (Посміхається…)

– Ігор Лосєв пише: «Крок за кроком нинішня влада здає країну і робить її дедалі слабшою і не здатною до ефективного опору». Що б Ви зробили, якби стали президентом України?

– Перш за все – армія. Армія – це великий виклик суспільства і майбутнє України. Дипломатія тоді сильна, коли сильна армія.

– Які найбільші проблеми виникали у Вашій діяльності?

– Кожного дня стикаєшся з проблемами і викликами. Найгірше походить від конкретних людей, а найголовніше – не [завжди] можеш людині про це сказати.

– Чи українські ЗМІ, на Вашу думку, належно допомагають суспільству творити високоякісну країну?

– Здебільшого, ЗМІ є олігархічного походження, і своя основа там і не пахне.

– Чи підтримуєте тезу одного поважного науковця: «Нема життя – є робота»?

– В роботі також є життя.

– Чи доводилось Вам контактувати з кимось із шістдесятників?

– Я був дуже радий, коли мав можливість почути, послухати, порадитись з видатною постаттю – Ігорем Калинцем. Його мудрість самопожертва є для мене важливим дороговказом.

– Яку б стратегію ви запропонували для розв’язання проблеми на Сході України?

– Належить посилити армію, посилити міжнародні тиск і санкції проти Росії, добитися виведення російських військ, взяти контроль над кордоном, повернути діяльність українського суспільства на ці території. Тоді, до речі, можна розглянути і питання виборів.

– Чи знаєте, в якому стані сільські бібліотеки Львівщини?

– Я гордий з того, що в 2017-2019 роках ми закупили для бібліотек Львівщини більше книг, аніж за всі роки незалежності України. І одне з найголовніших завдань департаменту культури – розворушити роботу бібліотек так, щоб книжка стала ближчою до людей.

– Чи часто буває у Вас добрий настрій?

– (Посміхається…). Все відносне.

– Якої пори року Львів для Вас найгарніший? Василь Пилип’юк, вічна йому пам’ять, любив найбільше осінь у Львові. А Ви?

– 365 днів на рік.

– Чого я Вас ще не запитав, а Ви хотіли б сказати?

– Я б хотів попередити людей, щоб берегли себе від коронавірусу, бо влада самоусунулась від розв’язання цієї проблеми. А здоров’я ж – найважливіше для кожної людини.

– Дякую Вам, пане Олеже, за цікаву розмову. Думаю, що багато-хто з виборців (під час вашого походу на посаду міського голови Львова) прочитає її. А головне – належно оцінить патріотичну позицію україноцентричного політичного і громадського діяча. Дай Вам, Боже, і Україні –також!